Батько працював за класичною методикою. Він був уважним читачем, і до кожної книжки ставився дуже серйозно. Тож, Базилевич отримував машинописний рукопис. Він брав цей рукопис у руки. Читав рядок за рядком, і якщо якийсь сюжет викликав у ньому зацікавлення, він одразу ж це занотовував: не записував, а брав аркушик і відразу робив ескіз композиції. Для нього це було принциповим. Батько казав: «Це можна забути, і потім до цього вже не повернешся». Все починалося саме з такого уважного читання. А потім робився дуже детальний макет. Ні, спочатку навіть не макет, спочатку на окремих аркушиках робилися маленькі форескізи. Батько дивився, як вони йдуть у ряд, що за чим, який розвиток сюжету. А далі вже робився макет в натуральний розмір. Вручну виклеюювалась у форматі така книжечка, зшиток такий, і батько все розраховував. Причому, якщо це був віршований твір, все викреслювалося до рядочка. Це було надзвичайно важливо.
Батько був не просто ілюстратором, він був художником книги, архітектором, творив цілу структуру. Адже у «Веселці» були різні книжки. Були книжки просто з окремими ілюстраціями. Інколи художнику просто замовляли сюжети, він читав текст і робив сторінкові ілюстрації — от і все. Але дитяча книжка — це створення певного світу, це структура. Як створити цей світ? Яким чином збудувати цю структуру? Ескізно.
І лише коли все було вирішено, робився макет. Його затверджували, хоча остаточне рішення могло і відрізнятися від макета. Потім, після макета, був інший процес — підготовчі рисунки. Батько ніколи не робив одразу оригінали. Спочатку він шукав, починав шукати композицію вже в аркуші. Малював він дуже впевнено, і від себе міг намалювати будь-що. Але він був дуже відповідальним художником, особливо щодо деяких моментів, як-от ру́ки. Художники знають, що це один із найскладніших елементів зображення. Тож він просив нас потримати щось у руках: отак, потім отак. Або ж шукав якусь пластику, якісь складки одягу. Шукав типажі. Безумовно, багато творчості йде від уяви — це ж дитячі книжки. Але типажі він шукав.
Розповім вам одну історію. Була у батька мрія: зробити ілюстрації до «Буратіно». Йому з дитинства це подобалося. Тут, у нашому будинку, він знайшов типажі для всіх персонажів. Тут жило подружжя, їх уже немає серед живих. Чоловік, значить, був бородатий, мав густу бороду. І батько каже: «Ви мені підходите. Будете Карабас-Барабас». А у дружини того чоловіка був довгий ніс. Батько й далі каже: «А от дружина ваша підійде для Буратіно». То був дуже лагідний чоловік, тож він не образився. А потім і Дуремар знайшовся, і Папа Карло. Усе тут, у цьому будинку, серед художників. І батько робив ці начерки, трішки гротескові. Він шукав ці образи. Відштовхувався від типажів. Хоча, скажімо, з такими роботами, як «Швейк» чи «Пан Халявський», він почував себе вже більш вільно.
Але повернімося до процесу. Спочатку обов'язково були ці малюнки. Потім, якщо це кольорові ілюстрації, батько переносив їх на більш якісний папір, по якому можна працювати фарбами. Як правило, спочатку він робив малюнок чорною тушшю. Батько користувався дуже якісною на той час естонською тушшю «Кальмар». Вона була нерозчинна, не розмивалася, по ній можна було пізніше працювати аквареллю. Я зберіг кілька тюбиків такої туші. Сама туш, на жаль, уже не годиться. Та я бережу ці тюбики просто як музейні експонати.
Батько працював досить швидко. Але якщо йому щось не подобалося, він викидав і починав по-новому. Є такі оригінали, що, з моєї точки зору, непогані. А він їх забракував. У кольорі батько працював досить складно, у нього не було такого, як імпресіоністичний підхід. Як правило, він користувався аквареллю з білилами, дуже любив гуаш. Тоді вже з'явилася в продажу голландська гуаш, і художники могли купити хороші кольори. Ескізів для ілюстрацій батько не робив, хіба що для обкладинок. Для обкладинок робив кольорові ескізи, у різних варіантах — для вже згаданих «Українських казок» він зробив близько десятка варіантів різних ескізів.
